Іван Франко - БIОГРАФIЯ:UA - BIBLOS
BIBLOS.org.ua електронна бібліотека
Іван Франко "BIBLOS"
Українською по Русски by English


Іван Франко
(Іван Якович Франко)

Бiографiя

українець
(1856 – 1916) Іван Франко  1870 рік

День народження Івана Франка – 27 серпня 1856 р.

День смерті Івана Франка – 28 травня 1916 р., Львів

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту (нині Дрогобицький район Львівської області) в родині заможного селянина-коваля Якова Франка (1802-1865) та Марії (1832-1872 1 червня) з роду “ходачкових” (збіднілих) шляхтичів Кульчицьких.
Охрещений греко-католицьким священиком Осипом Левицьким, автором української граматики, поетом, перекладачем (друге ім’я, дане Франкові при хрещенні, – Мирон).

1865 року помер батько. В дім прийшов вітчим Гринь Гаврилик.

Вчився Франко у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у сусідньому селі Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік – у Дрогобицькій "нормальній" школі отців василіян, а далі з 1873 року у гімназії, яку закінчив 1875р.

Його батько, Яків Іванович, помер 1865 , коли І.Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш «Великдень 1871 року». Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» В. Ганки. В гімназії Іван Франко обстоює думку, що основою української літературної мови повинна бути мова народна.

Вітчим Гриня Гаврилик, ріпник, добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Невдовзі у молодого гімназиста померла і мати Марія (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

Вже з дитячих років «Кобзар» Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.

Влітку 1874 року І.Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи.

Після Дрогобича восени 1875 рокую юнак їде у Львів, вступає на філософський факультет Львівського університету. Багато пише, стає найвпливовішою постаттю в редакції журналу «Друг».

Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко став активним працівником і автором його органу «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість «Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877р.) переклад роману М. Чернишевського «Что делать?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон к ворону летит» та «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Баляди і росказы» (1876р.).

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І.Франка та членів редакції журналу «Друг». Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І.Франко, що був до того «соціалістом по симпатії, як мужик», включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.

Разом з М.Павликом І.Франко починає видавати журнал «Громадський друг», у якому друкує свої вірші «Товаришам із тюрми», нарис «Патріотичні пориви», початок повісті «Boa constrictor». Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на «Дзвін». Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» та оповідання «Моя стріча з Олексою». Четвертий – останній номер журналу вийшов під назвою «Молот». В ньому закінчив І.Франко друкування повісті «Boa constrictor», сатиричний вірш «Дума про Наума Безумовича», свою знамениту статтю «Література, її завдання і найважніші ціхи». Він студіює праці К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладає розділ «Капіталу» та розділи з «Анти-Дюрінга» для видання їх окремими брошурами, пише передмови до цих брошур.

В кінці 1878 року І.Франко став редактором органу друкарів «Praca» і перетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починає видавати «Дрібну бібліотеку», пише для віденського «Слов'янського альманаха» ряд новел, серед них «Муляра» для нової задуманої газети «Нова основа», «Борислав сміється», працює над перекладами «Німеччина» Г. Гейне, «Фауст» Гете, «Каїн» Байрона і т. д., укладає «Катехізис економічного соціалізму...»

У березні 1880 року І.Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге зарештовують у зв'язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І.Франко у тюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів і ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потім І.Франко в оповіданні «На дні».

Повернувшись після таких «мадрівок» до Львова, І.Франко бере участь у робітничій газеті «Praca», пише соціалістичну програму «Чого хоче Галицька робітницька громада». У газеті «Praca» латинськими буквами опублікував І.Франко свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічний революціонер»).

У 1881р. І.Франко видає польською мовою брошуру «Про працю. Книжечка для робітників». З цього ж року він починає видання журналу «Світ», у якому від номера до номера друкує повість «Борислав сміється» (повість так і не була закінчена в зв'язку із закриттям журналу), тут же друкує свою відому статтю «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка». У квітні 1881 року Франко їде в село Нагуєвичі. Крім літературної праці, виконував і щоденну селянську роботу. Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 року. Зустрічі з О. Кониським і В Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів.

У журналі «Світ» І.Франко друкує ряд своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин і низин». Після припинення виходу журналу «Світ» І.Франко змушений був заробляти на шматок хліба у «Ділі» та в «Зорі» – народовських органах. B цей період І.Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут», велику статтю «Іван Сергійович Тургенєв».

Мріючи про видання власного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоб отримати від київської «Громади» матеріальну допомогу. Та київські ліберали обіцяні гроші віддали «Зорі», а не Франкові.

Іван Франко  1870 рік В 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана (тепер середня школа № 92) «у позиченому сурдуті» І.Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хорунжинською ( Ольга Федорівна Хорунжинська) і повіз молоду дружину до Львова. Викинутий із «Зорі», без всякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якої роботи. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «��ур'єр Львовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин».

1887 Франко хоче їхати до США, куди його запросили українські емігранти обійняти редакцію часопису “Америка”, але з різних причин ця поїздка не відбулася. Народився перший син Івана Франка – Андрій (1887-1913).

Скрутне матеріальне становище письменника змушує його працювати в народовській «Правді». В травні 1889p. він пориває з «Правдою» і у відкритому листі «Кому за цесаром» виступає проти націоналістичної замкненості «правдян».

Митець наполеглево працює,не цураючись роботи, результатом його діяльності буде знаменитість на теренах не тільки Львівщини. Більше того,в міру своїх можливостей і знайомств, він сприяє молодим і переспективним,талановитим українцям, які прибували до міста Лева,і як виявиться пізнше,задарма. Один із майбутніх видатних політиків того часу п.Грушевський, "виведений на орбіту" Франком, буде "чорно заздрити" митцю,як в прямому так і в переносному значеннях.

1889, 9 березня - Народився другий син Івана Франка – Тарас (1889-1971).
В серпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів з Pociї. І.Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії і приєднати її до Росії. Зарештований разом з студентами, І.Франко знову просидів у в'язниці десять тижнів і був випущений без суду.

1890, 28 червня народився третій син Івана Франка – Петро (1890-1941).
У 1890 році разом з М.Павликом І.Франко видає двотижневик «Народ», що став органом заснованої цього року «Української радикальної партії». Тут письменник друкує такі відомі сатиричні оповідання, як «Свиня», «Як то згода дім будувала». В цьому ж році вийшла збірка оповідань автора «В поті чола» з передмовою М.Драгоманова та автобіографією І.Франка.

І.Франко організував у Львові «Наукову читальню», в якій виступав і сам з питань теорії наукового соціалізму, політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І.Франко проводить і на науковій ділянці. Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собі темою політичну поезію Т.Г.Шевченка.

1892, 9 серпня народилася Франкова донька Ганна (1892-1988).

Львівський університет, в якому керував кафедрою української літератури О.Огоновський, не взяв написану І.Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, а коли й там нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухає там лекції відомого славіста проф. Ягича і пише свою докторську дисертацію «Варлам і Йоасаф» – старохристиянський духовний роман і його літературна історія» та «Притчу про однорожця». В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

1893 року І.Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин і низин».

1894 року, коли помер проф. О.Огоновський, І.Франко пробував посісти кафедру історії української літератури і мови у Львівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, однак лідери народовців, «москвофілів», польсько-шляхетські шовіністи вдалися до наклепів (можливо й правди?) і провокацій, щоб не допустити Франка до професорства. Хто ж їх так об'єндав, невже банальна ненависть?

На останнє п’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І.Франка: «Зів’яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днів журби» (1900р.).

В цей період І.Франко починає видавати журнал «Житє і слово» (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщує письменник свої прозові і поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі І.Франко опублікував свої повісті «Основи суспільності» та «Для домашнього вогнища», драматичні твори «Учитель», «Сон князя Святослава» та сатиричні оповідання «Чиста раса», «Опозиція», переклади з сербської епічної поезії, переклад поеми М. Г. Чернишевського «Гімн діві неба» та інші. Журнал «Житє і слово» знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появу відгукнулось і російське «Этнографическое обозрение». В цей же період галичани тричі висували хлопського сина до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було.

Свідченням високого авторитету письменника є святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І.Франка, влаштоване з ініціативи прогресивної молоді. На відзначення ювілею було видано збірник «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письмен��ики» (Львів, 1898р.) та «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874-1898», зроблений М. Павликом. У збірнику взяли участь Леся Українка, Карпенко-Карий та інші. На другий день після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначався столітній ювілей І.П.Котляревського. Ювілей розпочався читанням «Великих роковин» І.Франка і був ніби продовженням ювілею його автора.

У ювілейний рік І.Франко видає збірку поезій «Мій Ізмарагд». На цей же час припадає і написання ряду інших великих поетичних творів І.Франка, зокрема поеми «Похорон» (1899р.).

В цей же період, за свідченням В.Бонч-Бруєвича, І.Франко зав'язує листування з російськими соціал-демократами, посилає свої твори для друкування в перекладах на російську мову в журнал «Жизнь», цікавиться нелегальною марксистською літературою та нелегальними на той час творами російських письменників. В той же час відомо, що І.Франко шкодував за молоддю, що віддала своє життя боротьбі з царизмом, а не боротьбі за національне визволення України- знову ж, це офіційна версія. Насправді погляди поета були набагато ширші. Він добре розумів,що українське це найрідніше,найважливіше - але він спілкувався з тими хто представляв українських націоналістів у "верхніх ешелонах влади",добре їх знав і розумів,що більшість із цих людей далеко Україну не поведуть. Звісно це був виклик, тому що він шукав інший шлях...

На початку 90-х років виходять збірка поезій «Із днів журби» (1900р.), повість «Перехресні стежки» (1900р.) та інші.

З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І.Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкує тут свої літературознавчі статті «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» та інші.

На революцію 1905 року в Росії І.Франко відгукується своєю знаменитою поемою «Мойсей», віршами із збірки «Semper tiro» (згадаймо хоч би вірш «Конкістадори»), закликаючи «на все підле й гидке бистрії стріли пускать» («Стріли», 1903р.).

В цей же час І.Франко пише статтю «Нова історія російської літератури», яка являє собою рецензію на книжку О. Брюкнера «Історія російської літератури». Він виступає також з своєю знаменитою статтею «Ідеї» і «ідеали» галицької москвофільської молодіжі», опублікованою в «Літературно-науковому віснику», в якій викриває реакційність галицьких москвофілів.

B 1904 році, влітку, І.Франко викладає історію української літератури на «Наукових курсах» у Львові (вісімнадцятигодинний «Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку»), цього ж року пише статтю для російського словника Брокгауза і Єфрона «Южнорусская литература». Різке протистояння встановлюється між Франком та українськими націоналістами, особливо Грушевським. Насправді, протистояння було зі сторони Грушевського,як людини яка заздрила митцю,а політику "приписував" для приховування справжніх мотивів.

В 1907 році І.Франко знову пробував посісти кафедру у Львівському університеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді. Чи могли б ви здогадатись чому? Ніколи! Це місце "видобував правдами і не правдами" сам Грушевський,а залишаючи кафедру в зв`язку з підвищенням,назавжди закрив дорогу письменнику до університетських посад.

Моральну підтримку знаходить письменник у громадських колах Наддніпрянської України і Росії. В 1906 році Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності, представники Російської Академії наук підносили питання про обрання письменника членом цієї академії. М.М.Коцюбинський виступає в Чернігові з рефератом «Іван Франко», у якому називає письменника людиною могучого голосу і дзвінкого поетичного слова, реалістом у кращому розумінні цього слова.

В 1906 році виходить його збірка поезій «Semper tiro», в 1907 році – повість «Великий шум», в 1910 році – «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890p.». І.Франко пише і друкує статті про О. Герцена (1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т.д.

1908 року Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома призвела до нервових розладів, контрактури обох рук і пальців. Вийти з цього стану допомогло лікування в Хорватії, на берегах Адріатичного моря.

В 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники. Та перша імперіалістична війна обірвала їх видання (збірник «Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменницької праці 1874-1916 pp.» вийшов у Львові 1916p.).

Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Борис Годунов» І.Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю «Тарас Шевченко» та поеми «Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чимало поезій.

За весь час своєї діяльності І.Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресі або ж залишилися в рукописах.

У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало (захворювання "не зовсім благородне"). Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Незважаючи на хворобу, Франко інтенсивно працював над журналом «Літературно-науковий вісник». Грушевський приймає рішення про переїзд "..вісника" до Києва, а на запитання колег: "А як же Франко?",без жодних вагань відповів:"Хай переїзджає до Києва". Ця звістка різко погіршила стан І.Франка. Донька, дружина (теж хворіла) були далеко від нього в зв`язку із матеріальною скрутою. (Лишень цікаво те, що сучасні джерела говорять: то "син був в армії", то "донька"?) В сім'ї було 4 дітей: сини Андрій(1887-1913), Тарас(1889-1971), Петро(1890-1941) та донька Ганна(1892-1988). Згідно деяких джерел дітей було 6, ще дві доньки Оксана та Ісидора (молодші сестри Лесі). Він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т.Г.Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра, яку можна побачити і тепер у Львові, на личаківському кладовищі.

1964 року перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йому пам'ятник.

P.S.Особисто я, був шокований фактом відносин І.Франка та М.Грушевського. Молодий Грушевський приїхав у Львів "ніким",у Києві він не знайшов себе. Франко побачив в молодому юнаку іскру,і взявся опікуватись ним. А за деякий час юнак вириває у митця посаду завідувача кафедри, росте у соціальних рангах, головує у журналі «Літературно-науковий вісник» і маючи у розпорядженні близько 20 коректорів, навантажує роботою тільки Франка-"...фактично його робочим редактором...", при цьому зарплатня як у коректора, одного з 20, а не головного редактора!
Звісно, поведінка романтичного Франка, не входила в рамки суспільних норм, і захворювання його теж було наслідком "таких вчинків". Але чи не це є джерелом усіх творчих людей? Погодьтесь, І.Франко був достатньо талановитою, працьовитою і плідною особою у лтературі. Більше того, незважаючи на велику заздрість славі письменника, пан Грушевський вимушений був згадати у книзі "ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ" про Франка, проте, і тут він вказує на те, що слава письменника минула, а безліч інших подій описаних у цій книзі, де був ініціатором чи виконавцем Іван Якович, просто констатуються як факти зростання України без участі чи згадування Франка. А рішення про перенесення редакції журналу «Літературно-науковий вісник» до Києва, знаючи що Франко хворий і це єдина робота письменника, яка дозволяє йому самому ледь утримувати себе? (Якою могла стати незалежна Україна, яку очолювала така знаменита персона, як М.Грушевський?)
А як оце ми дожились до того, що у різних електронних виданнях - різна стать однієї і тієї ж дитини літератора?
Я нікого не осуджую і не виправдовую (хоч чесно кажучи дуже хочеться), це лише історичні факти...

Складено на основi матерiалiв sviato.in.ua, ukrlit.com.ua, КНИГА.UA та BIBLOS.org.ua (BIBLOS.in)


Каталог       Спеціальне    Пошук    покласти книгу     ЧаПи (FAQ)    Приватні угоди та © ®     Новини у BIBLOS    
BIBLOS.org.ua       Для життя    Самвидав    Контакти    Про бібліотеку    BIBLOS    Цікаві лінки    Навігація    Календар.UA    BIBLOS.in